Короткий опис(реферат):
Мета роботи – узагальнити та провести порівняльний аналіз сучасних відомостей щодо стадіювання пренатального періоду онтогенезу людини та ссавців.
На підставі власних морфологічних досліджень науковці вказують на варіабельність внутрішньої і зовнішньої будови для кожної стадії Карнегі, зокрема на невідповідність вікових показників і кількості сомітів. Тому у публікаціях можна натрапити на індивідуальні варіації морфометричних результатів для кожної стадії. У сучасних дослідженнях частіше використовуються результати морфометричних показників R. O’Rahilly та F. Müller. У шкалі Карнегі використовується довжина ембріона для встановлення віку. Останнім часом завдяки технологічному прогресу визначення стадії Карнегі розвитку ембріона за таким морфометричним показником як довжина ембріона стало більш точним. Але при використанні клінічних методів антенатальної діагностики немає єдиного консенсусу стосовно параметрів, які володіють найбільшою вірогідністю та дають змогу чітко визначити стадію ембріонів. Загальноприйнятим морфометричним показником є тім’яно-куприкова дистанція. Вона визначається не тільки в класичних антропометричних дослідженнях, а також може бути виміряна під час соноембріологічного дослідження. На сьогодні більшість науковців рекомендує для стадіювання за шкалою Карнегі використовувати дані з редакції R. O’Rahilly за 2010 рік.
Висновки. 1. Найбільш доцільною системою стадіювання внутрішньоутробного розвитку для порівняльно-ембріологічних досліджень людини і ссавців є шкала Карнегі. 2. Виключно вік внутрішньоутробного розвитку не може бути визначальним показником, оскільки можуть існувати індивідуальні морфометричні відмінності у довжині ембріона та варіанти будови структур у ембріонів одного гестаційного віку. 3. Визначення відповідності зовнішніх і внутрішніх морфологічних ознак стадій є найважливішим критерієм для порівняльної морфології, позаяк дає можливість інтраполювати дослідження на тотожні стадії різних видів ссавців. 4. Соноембріологія, як метод пренатального ультразвукового дослідження, у поєднанні з класичними методами морфологічного дослідження надає змогу значно удосконалити пренатальну діагностику стану плода.
The objective of the work – to summarize and perform a comparative analysis of modern information on the staging of the prenatal period of human and mammalian ontogenesis.
Based on their own morphological studies, scientists point to the variability of the internal and external structure for each Carnegie stage, in particular, the discrepancy between age indicators and the number of somites. Therefore, in publications, individual variations of morphometric results for each stage can be found. In modern studies, the results of morphometric indicators of R. O’Rahilly and F. Müller are more often used.
The Carnegie scale uses the length of the embryo to determine age. In recent years, due to technological progress, determining the Carnegie stage of embryonic development by such a morphometric indicator as the length of the embryo has become more accurate. But when using clinical methods of antenatal diagnosis, there is no single consensus on the parameters that have the highest probability and allow a clear determination of the stage of embryos. The parietal-coccygeal distance is a generally accepted morphometric indicator.
It is determined not only in classical anthropometric studies, but can also be measured during sonoembryological research. Currently, most scientists recommend using data from the 2010 edition of R. O’Rahilly for staging according to the Carnegie stages.
Conclusions. 1. The most appropriate system for staging intrauterine development for comparative embryological studies of humans and mammals is the Carnegie stages. 2. The age of intrauterine development alone cannot be a determining indicator, since there may be individual morphometric differences in the length of the embryo and variants of the structure in embryos of the same gestational age. 3. Determining the correspondence of external and internal morphological features of stages is the most important criterion for comparative morphology, as it allows for interpolating research into identical stages of different mammalian species. 4. Sonoembryology, as a method of prenatal ultrasound examination, in combination with classical methods of morphological examination, allows to improve significantly prenatal diagnostics of the fetus.
