Abstract:
Дисертація присвячена з’ясуванню механізмів впливу тіотриазоліну на стан іоно-волюмо-кислоторегулювальних функцій нирок та основні параметри водно-електролітного обміну. Дослідження проведено на щурах за різної гідратації організму, тривалості введення препарату, стану нейро-гуморальних механізмів регуляції водно-сольового гомеостазу.
Доведено, що тіотриазолін проявляє м’яку сечогінну дію, збільшує екскрецію іонів натрію, калію, активних іонів водню, титрованих кислот завдяки зростанню швидкості клубочкової фільтрації, зменшенню процесів реабсорбції в нирковихканальцяхпри активаціївнефронімеханізмівгломерулотубулярного, канальцево-канальцевого балансів і тубуло-гломерулярного зворотнього зв’язку. Ренальні ефекти тіотриазоліну більш виразні при курсовомузастосуванні, збільшеннірідиниворганізмі, атакожзниженнімі-нералокортикоїдної активності, збільшенні NO (ІІ) ворганізмі. Тіотриазолін активує волюморегулювальну функцію нирок, збільшує натрійуретичну активність плазми крові і синтез (активацію) натрійуретичного гормону. Препарат зменшує об’єм позаклітинної (інтерстиційної) рідини, істотно не впливає на вміст води, іонів натрію і калію в тканинах. Підвищується протеолітична (колагенолітична) та фібринолітична активність тканин нирок, серця, печінки. Накопичення і розподіл тіотриазоліну в тканинах залежить від тривалості його застосування.
Отримані дані збагачують фармакодинаміку тіотриазоліну, зокре-ма, його вплив на водно-сольовий обмін та функцію нирок і слугують експериментальним обгрунтуванням його клінічної апробації як засобу з протинабряковою, салуретичною, фібринолітичною дією.
