Сучасні відомості про розвиток і становлення будови дрібних кісток лицевого відділу черепа

Abstract

Резюме. Розвиток системи кісток склепіння черепа забезпечується послідовним розвитком і зміщенням різних зачатків, які зливаються, поширюються та беруть опосередковану участь у формоутворенні лиця. Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що, незважаючи на низку наукових праць в анатомії людини, морфогенез дрібних кісток лицевого черепа залишається актуальним напрямом сучасної медицини. Як відомо, до дрібних кісток лицевого черепа відносять сльозову, носову, виличну, піднебінну кістки, нижню носову раковину, які є парними, і непарні – леміш та під’язикову кістку. Первинне скостеніння сльозової кістки з’являється на третьому місяці внутрішньоутробного розвитку. Серед аномалій носових раковин досить часто виявляють пневматизацію, агенезію та їх подвоєння. Скостеніння леміша розвивається з двох сполучнотканинних пластинок, які в процесі скостеніння (початок на третьому місяці ембріогенезу) зливаються між собою. Осифікація носової кістки визначається з однієї точки скостеніння, яка з’являється на третьому місяці ембріогенезу. Вилична кістка проходить сполучнотканинну і кісткову стадії розвитку, ядро скостеніння з’являється на 8-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Під’язикова кістка впродовж тривалого часу є об’єктом анатомічних дискусій щодо особливостей свого ембріонального походження, варіантів будови, положення і функції. Висновок. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що в науковій літературі існують поодинокі дані щодо розвитку та становлення будови дрібних кісток лицевого черепа в перинатальному періоді онтогенезу. На цей час відсутні комплексні дослідження щодо щільності кісткової тканини, морфометричної характеристики та корелятивних взаємовідношень дрібних кісток лицевого черепа з параметрами лиця та черепа в цілому впродовж плодового й раннього неонатального періодів онтогенезу, що є підґрунтям для визначення морфологічних передумов виникнення варіантів будови обличчя та його вроджених вад і зумовлюють потребу подальшого анатомічного вивчення.

Abstract. The development of the cranial vault bone system is ensured by the sequential development and displacement of various rudiments, which merge, spread and take an indirect part in the formation of the face. The analysis of modern scientific literature allows us to come to the conclusion that, despite a number of scientific works in human anatomy, the morphogenesis of small bones of the facial skull remains an actual direction of modern medicine. As you know, the small bones of the facial skull include the lacrimal, nasal, zygomatic, palatine bones, the lower nasal concha, which are paired, and the unpaired – the scapula and hyoid bone. Primary ossification of the lacrimal bone appears in the third month of fetal development. Among the anomalies of the nasal conchas, pneumatization, agenesis, and their doubling are quite often detected. The ossification of the ploughshare develops from two connective tissue plates, which fuse together in the process of ossification (beginning in the third month of embryogenesis). Ossification of the nasal bone is determined from one point of ossification, which appears in the third month of embryogenesis. The zygomatic bone undergoes the connective tissue and bone stages of development, the ossification of the nucleus appears in the 8th week of intrauterine development. For a long time, the hyoid bone has been the object of anatomical discussions regarding the peculiarities of its embryonic origin, variants of its structure, position and function. Conclusion. On the basis of the conducted research, it can be stated that in the scientific literature there are isolated data on the development and formation of the small bones structure in the perinatal period of ontogenesis of the facial skull. Currently there are no comprehensive studies on the density of bone tissue, morphometric characteristics and correlative relationships of the small bones of the facial skull with the parameters of the face and skull as a whole during the fetal and early neonatal periods of ontogenesis. Last is the basis for determining the morphological prerequisites for the appearance of variants of the facial structure and its congenital defects and determine the need for further anatomical study.