РІВЕНЬ АНТИОВАРІАЛЬНИХ АНТИТІЛ У ЖІНОК ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ НА ЕТАПІ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАПЛІДНЕННЯ IN VITRO З ВКЛЮЧЕННЯМ ПЛАЗМАФЕРЕЗУ

Abstract

Вступ. факт появи аутоантитіл, тобто анти-тіл проти власних антигенів - компонентів різ¬них тканин організму не властивий нормально¬му організму, оскільки загрожує некерованим саморуйнуванням власних тканин без видимих причин і навіть повною його смертю [1, с. 56]. Тому і блокується поява антитіл до власних ан-тигенів. Але повністю заперечувати фізіологічну роль вироблення антитіл проти власних аутоан- тигенів було би не зовсім коректно. Поява анти-тіл проти пошкоджених в результаті яких-небудь причин власних клітин відіграє в якійсь мірі са- ногенну роль, оскільки дозволяє швидше вида¬лити їх з організму [3, с. 34]. Але на думку деяких авторів, ці факти не ви-ключають і того, що такі «здорові» особи, в яких виявлені аутоантитіла, є в далекому чи не дуже далекому майбутньому кандидатами на появу відповідних аутоімунних захворювань, оскільки останні проявляються тільки після накопичен¬ня певної критичної кількості антитіл в відпо-відності з законом переходу кількості в якість [2, с. 88; 5, с. 91]. Антиоваріальні антитіла пошкоджують різні структури яєчників, включаючи клітини поверх-ні оболонки, жовтого тіла, ооцити (яйцеклітини) і окремі клітини в інтерстиції яєчників [6, с. 45]. Описані аутоімунні оофорити з лімфоцитарни- ми інфільтратами, кістозом і атрезією фоліку¬лів. Антиоваріальні антитіла виявляють у 22,7% жінок з первинним безпліддям і у 37,5% - з вторинним безпліддям, включених в програми екстракорпорального запліднення. Деякі авто¬ри вказували на зв’язок антиоваріальних анти¬тіл з ендометріозом і подальшими невдачами з імплантацією ембріонів [4, с. 34]. Антиоварі- альні антитіла можуть виникати і в ході програм екстракорпорального запліднення в результаті як повторних гормональних стимуляцій, так і мікротравм яєчників при витягуванні яйцеклі¬тин [8, с. 76]. Дослідження антиоваріальних аутоантитіл у хворих з недостатністю яєчників на фоні нормального рівня гонадотропінів, про- лактину і андрогенів показують, що частота роз-повсюдження аутоімунного оофориту серед та-ких жінок, за різними даними, складає від 19,2% [3, 7, с. 23] до 31,5% [1, с. 67]. Матеріали та методи. Нами було обстеже¬но 30 жінок, які були розподілені на наступні групи: - Контрольна - 10 репродуктивно здорових жі¬нок, у яких в анамнезі були пологи (від 1 до 3-х); - Основна - 20 жінок з безпліддям трубного ґенезу, які були включені в програму запліднен-ня in vitro. Поряд із визначенням антиоваріальних ан-титіл, проводилось визначення гормонального гомеостазу, показників неспецифічного і спе-цифічного імунного захисту, ультразвукового дослідження органів малого тазу. Визначення антиоваріальних антитіл проводилось за допо-могою імуноферментного набору фірми Bioserv Ovari-Antibodi-ELISA для визначення в сироват-ці крові аутоантитіл направлених проти оварі-альних антигенів. Даний аналіз грунтується на непрямому твердофазному методі. Статистична обробка проводилась за допомогою програмно-го пакету STATISTICA-5.5 A(StatSoft,Inc.,OTA). Достовірність різниці (р<0,05) визначали з вико-ристанням t-критерія Стьюдента. Середній вік жінок основної групи достовір-но не відрізнявся від віку пацієнток контрольної групи, ці показники склали 30,4±0,4 та 33,6±0,6 роки відповідно (Р>0,05). В основній групі до-стовірно більшою була кількість жінок з пору-шенням менструального циклу (53,9±3,4% про¬ти 26,9±2,9%). Хронічний сальпінгоофорит спостерігається в основній групі в 12 осіб, що відповідає 60±3,7% в той час як у контрольній цей показник стано-вить 2 осіб, що відповідає 20±1,2%. Значне пере-важання кількості жінок, що хворіють хронічним сальпінгоофоритом в основній групі свідчить про можливість виникнення аутоімунного саль- пінгоофориту у даної групи пацієнтів. Із даних анамнезу обстеження на TORCH-інфекції, що представлені у таблиці 3., показують, що в осно-вній групі вірус простого герпесу спостерігався у 8-ми пацієнток, що складало 40±1,2%. Із цієї ж таблиці показники виявлення цитомегаловірусу в основній групі становили 7 пацієнтів, що від-повідає 35±0,9%. Показники позитивних резуль-татів обстеження на хламідію в основній групі, показані в таблиці 1, становили 7 осіб, що у від-сотковому значенні склало 35±0,9%. Показані в цій ж таблиці показники виявлення уреаплазми склали 4 осіб, що відповідає 20±0,8%. Мікоплаз- моз і трихомоніаз не виявлялись в основній гру¬пі, а токсоплазма, в цій ж групі, визначилась у 10 осіб, що становить 50±0,9%. Гриби роду Candida визначалися у 3 пацієнтів основної групи, що становить 15±2,3%. В контрольній групі рівень антиоваріальних антитіл був 7,1±0,9, а в основній групі-4,1±0,5, що в 1,7 разів менше, ніж в контрольній групі. Зниження рівня антиоваріальних антитіл у па-цієнток основної групи відмічався тому, що у даної групи був обтяжений акушерсько-гінеко-логічний анамнез і проявлявся у наявності хро-нічних сальпінгоофоритів, штучних абортах, самовільних викиднях. З іншого боку, саме за рівнем антиоваріальних антитіл можна говорити про функціональну активність яєчників. Плазмаферез проводився до початку програ-ми запліднення in vitro. До- і після проведення плазмаферезу проводилося визначення рівня антиоваріальних антитіл у крові хворих жінок з безпліддям трубного походження. У групі жі¬нок, яким проводився плазмаферез, були жінки з позитивними та негативними результатами за-пліднення in vitro. Групу пацієнтів із позитивни-ми результатами склали 10 жінок, що становить 50,0% всіх жінок другої підгрупи. Другу підгру-пу пацієнтів, із негативними результатами, скла-ли 8 жінок - 40,0% всіх жінок другої підгрупи. 10,0% всіх пацієнтів другої підгрупи склали жін-ки, результати штучного запліднення яких неві-домі з тих чи інших причин. Групу пацієнтів, яким не проводився плазма-ферез, склали жінки в кількості 38 осіб, у яких були позитивні та негативні результати штучного запліднення. Групу пацієнтів із позитивними ре¬зультатами склали 15 жінок, що становить 39,4% від загальної кількості осіб цієї підгрупи. Іншу групу пацієнтів із негативними результатами склали 16 жінок, що становить 42,1% від загаль¬ної кількості осіб цієї підгрупи. Кількість осіб, ре¬зультати штучного запліднення яких, в силу тих чи інших причин є невідомими, становить 7 осіб, що у відсотковому значенні складає 18,4. Другу підгрупу основної групи, в основному, складали жінки із більш обтяженим акушерсько- гінекологічним анамнезом. Наприклад, із чоти-рьох жінок із позитивними результатами штуч-ного запліднення дві проходили програму ЗІВ вперше, а інші дві - повторно, двічі й тричі. Провівши аналіз даних, наведених у таблиці 4, ми бачимо, що першу підгрупу склали паці-єнтки, яким проводилася традиційна підготовка до ЗІВ, а другу підгрупу склали пацієнтки, яким проводилася запропонована нами підготовка до ЗІВ з включенням плазмаферезу. До проведеного лікування група налічувала 20 жінок, рівень ан- тиоваріальних антитіл у них був 4,1±0,4 Од/мл. У процесі підготовки до ЗІВ дана група була роз¬ділена на 2 підгрупи. В 1 підгрупі після проведе¬ної традиційної підготовки до ЗІВ рівень антиова- ріальних антитіл був 4,6±0,8 ОД/мл, що незначно більше порівняно з рівнем антитіл до проведеної підготовки. В 2 підгрупі рівень антиоваріальних антитіл після запропонованої нами підготовки з включенням плазмаферезу до запліднення in vitro був 3,2 ±0,5 ОД/мл, що в 1,3 раза менше ніж до проведеної підготовки. Отже, після проведення плазмаферезу підвищений рівень антиоваріаль- них антитіл різко зменшується, що вказує на його ефективність і можливість використання в про¬грамі підготовки до запліднення in vitro. Висновки та перспективи подальших досліджень. - Антиоваріальні антитіла присутні як у ре-продуктивно здорових жінок так і в хворих із безпліддям; - Рівень антиоваріальних антитіл може бути як підвищений, так і понижений, в залежності від патологічного процесу, що зумовив безплід¬дя. І в одному і в іншому випадку це може свід¬чити про безпліддя;