Вплив комплексного лікування з використанням глютаргіну і ербісолу на плазмовий вміст ангіотензину ІІ, α-передсердного натрійуретичного гормону і активність ангіотензинперетворювального ферменту у хворих на вегетативно-судинну дистонію

Abstract

Установлено, що при гіпертонічному типі вегетативно-судинної дистонії плазмовий вміст ангіотензину II вдвічі перевищує контрольний рівень, концентрація у крові α- ПНП, навпаки, знижується відносно контролю на 44%, що супроводжується збільшенням активності АПФ на 51%. Глютаргін зменшує в 1,4 раза і практично нормалізує активність АПФ, не впливаючи на плазмовий вміст ангіотензину II і α-ПНП, який залишається відповідно на 77% більшим і на 29% меншим від контрольних показників. При гіпотонічному типі відзначають максимальне підвищення плазмового рівня α-ПНП, який майже втричі перевищує контрольні показники, натомість вміст у плазмі крові ангіотензину II і активність АПФ знижуються відносно контролю відповідно у 1,9 і 1,4 раза. Ербісол підвищує концентрацію в плазмі крові ангіотензину II до контрольних величин, однак не змінює рівень у крові α-ПНП, який після лікування перевищує контроль у 2,5 раза. Крім того, за дії ербісолу відбувається додаткове зменшення активності АПФ внаслідок чого цей показник знижується відносно контролю майже втричі. Мішаний тип вегетативно-судинної дистонії характеризується максимально високою активністю АПФ, що супроводжується зростанням вмісту в плазмі крові ангіотензину II на 45% та підвищенням плазмового рівня α-ПНП в 1,6 раза. Поєднання ербісолу і глютаргіну у комплексному лікуванні хворих на вегетативно-судинну дистонію за мішаним типом зменшує на 40% і нормалізує активність АПФ, однак не впливає на вміст у крові ангіотензину II і α-ПНП, який залишається більшим за контроль відповідно в 1,3 і 1,5 раза.