Гепаторенальний синдром: історія вивчення, особливості етіології та патогенезу

Abstract

Реферат. Гепаторенальний синдром – функціональна ниркова недостатність, що часто виникає у хворих з цирозом печінки та асцитом. Цій синдром розвивається як наслідок серйозного зниження ефективного обсягу циркулюючої крові через надмірну дилатацію внутрішніх артерій, так і зниження серцевого викиду. Існує 2 різні типи гепаторенального синдрому. ГРС типу 1, який часто провокується бактеріальною інфекцією, особливо спонтанним бактеріальним перитонітом, характеризується швидко прогресуючим порушенням ниркової функції і має несприятливий прогноз. ГРС типу 2 характеризується стабільною або повільно прогресуючою нирковою недостатністю, тому її основним клінічним наслідком є не гостра ниркова недостатність, а рефрактерний асцит, і її вплив на прогноз менш негативний. Summary. Hepatorenal syndrome (HRS) is a functional renal failure that often occurs in patients with cirrhosis and ascites. HRS develops as a consequence of a severe reduction of effective circulating volume due to both an extreme splanchnic arterial vasodilatation and a reduction of cardiac output. There are 2 different types of HRS. Type 1 HRS, which is often precipitated by a bacterial infection, especially spontaneous bacterial peritonitis, is characterized by a rapidly progressive impairment of renal function and has an unfavorable prognosis. Type 2 HRS is characterized by a stable or slowly progressive renal failure so that its main clinical consequence is not acute renal failure but refractory ascites and its impact on prognosis is less negative.