Клініка та діагностика недостатності ілеоцекального замикального апарату при хірургічних захворюваннях кишечнику в дітей

Abstract

Різноманітність уродженої та набутої патології клубово-сліпокишкового сегмента, багатоваріантність клінічного перебігу, труднощі у верифікації діагнозу та визначенні лікувальної тактики, складності хірургічних втручань із важкопрогнозованими наслідками роблять дану проблему однією із найактуальніших у дитячій хірургії. Мета роботи полягала у вивченні особливостей клінічного перебігу та методів діагностики недостатності ілеоцекального замикального апарату при хірургічних захворюваннях клубово-слінокишкового сегмента у дітей.

Матеріали та методи. В основу роботи покладено результати обстеження та лікування 1028 дітей, у 636 з яких виявлено патологію клубово-сліпокишкового сегмента. Результати та обговорення. Виявлено недостатність ілеопекальною замикального апарату у дітей із ілеоцекальною інвапнацією — 317, первинну недостатність ілеоцекального замикального апарату — 78, вторинну недостатність ілеоцекального замикального апарату після операції з приводу деструктивного апендициту — 27, і після операції з приводу катарального апендициту — 18, при хворобі Гіршпрунга (ректальна та ректосигмоїдна форми) — 27, хворобу Пайра —15, дивертикул Меккеля — 154. Встановлено, що анатомічна основа недостатності ілеоцекального замикального апарату при хірургічній патології клубово-сліпокишкового сегмента у дітей — тип впадання клубової кишки в сліпу. Хвороба Гіршпрунга (в 39,13 %), хворобу Пайра (в 27,27 %), а також спайкова деформація ілеоцекального кута після апендектомії (в 21,6 %) можуть призводити до вторинної недостатності ілеоцекального замикального апарату. Висновки. Ефективним методом діагностики є запропонована методика інтраопераційної манометрії як метод діагностики недостатності ілеоцекального замикального апарату.