Сучасні підходи до призначення антигістамінних препаратів при резистентних формах хронічної кропив’янки

Abstract

Мета роботи – провести огляд та аналіз тематичних публікацій, присвячених вивченню аспектів етіопатогенезу, а також визначити сучасні підходи до призначення антигістамінних препаратів при резистентних формах хронічної кропив’янки. Висновки. Згідно з матеріалами вітчизняних та зарубіжних публікацій актуальною медико-соціальною проблемою сьогодення є зростання рівня захворюваності на кропив’янку та збільшення частки пацієнтів із хронічним перебігом дерматозу, резистентним до стандартизованих методів лікування. H1-антигістаміни є терапією першої лінії при хронічній кропив’янці, однак у багатьох пацієнтів не вдається досягти задовільного результату при використанні їх у стандартних дозах. В європейських рекомендаціях таким пацієнтам пропонується підвищити добові дози антигістамінних препаратів у 4 рази. Згідно з результатами рандомізованих клінічних досліджень чотириразове підвищення добової дози левоцетиризину і дезлоратадину сприяє істотному покращанню клінічних результатів лікування торпідних форм хронічної кропив’янки у близько 75 % пацієнтів без розвитку ускладнень чи побічних реакцій. При цьому встановлено, що левоцетиризин більш ефективний як у звичайних, так і в підвищених (у 4 рази) дозах (від 5 до 20 мг на добу).

Цель работы – провести обзор и анализ тематических публикаций, посвященных изучению аспектов этиопатогенеза, а также определить современные подходы к назначению антигистаминных препаратов при резистентных формах хронической крапивницы. Выводы. Согласно материалам отечественных и зарубежных публикаций актуальной медико-социальной проблемой современности является рост заболеваемости крапивницей и увеличение доли пациентов с хроническим течением дерматоза, резистентным к стандартизированным методам лечения. H1-антигистаминные препараты признаны терапией первой линии при хронической крапивнице, однако у многих пациентов не удается достичь удовлетворительного результата при их использовании в стандартных дозах. В европейских рекомендациях таким пациентам предлагается повысить суточные дозы антигистаминных препаратов в 4 раза. Согласно результатам рандомизированных клинических исследований четырехкратное повышение суточной дозы левоцетиризина и дезлоратадина способствует существенному улучшению клинических результатов лечения торпидных форм хронической крапивницы приблизительно у 75 % пациентов без развития осложнений или побочных реакций. При этом установлено, что левоцетиризин более эффективен как в обычных, так и в повышенных (в 4 раза) дозах (от 5 до 20 мг в сутки).

Objective – to conduct a review and analysis of thematic publications devoted to the aspects of etiopathogenesis and modern approaches to prescribing antihistamines in resistant forms of chronic urticaria. Conclusions. According to the materials of domestic and foreign publications, the current medical and social problem of today is the increase in the incidence of urticaria and an increase in the proportion of patients with a chronic course of dermatosis, resistant to standardized treatment methods. H1-antihistamines are first-line therapy in chronic urticaria, but many patients do not receive a satisfactory result when using their standard dose. For such patients, European recommendations recommend increasing the daily dose of antihistamines 4 times. According to the results of randomized clinical trials, a fourfold increase in the daily dose of levocetirizine and desloratadine significantly improves the clinical outcome of the treatment of resistant forms of chronic urticaria in 75 % of the patients without the development of complications or side effects; it was found that levocetirizine is more effective in both normal and increased (4 times) doses of the drug (from 5 to 20 mg per day).