Оптимізація персоналізованої швидкодопоміжної терапії нападів бронхіальної астми фізичної напруги у школярів із альтернативними ацетиляторними фенотипами

Abstract

Мета: дослідити вплив характеру ацетиляторних процесів на особливості невідкладної терапії нападів бронхіальної астми у хворих шкільного віку з ознаками фенотипу астми фізичної напруги. Пацієнти і методи. Проведено комплексне клінічно імунологічне обстеження І–ІІ рівня 84 дітей, що страждають на бронхіальну астму. Усім дітям визначали генетичний маркер — тип ацетилювання за методом В.М. Пребстинг — В.І. Гаврилова у модифікації Тимофеєвої. Сформовано дві клінічні групи: І група — 41 дитина з ознаками фенотипу бронхіальної астми фізичної напруги (БАФН), ІІ група — 43 хворих без бронхоспазму фізичного навантаження (БСФН). Результати. Встановлено, що у хворих із БАФН ризик збереження виразної обструкції бронхів на 3 й день лікування нападу астми був меншим у швидких ацетиляторів. При цьому найбільш ефективною була стартова терапія нападу астми, що передбачала комбінацію системних глюкокортикостероїдів з 2 агоністами швидкої дії та/або похідними теофілінів за наявності швидкого ацетиляторного фенотипу. Натомість у хворих без ознак БСФН траплялася зворотна тенденція до збереження важкості нападу і необхідності призначення комбінованої терапії нападу за повільного ацетиляторного фенотипу. Висновки. У дітей з ознаками БАФН невідкладна терапія нападів астми виявилася ефективнішою у хворих зі швидким ацетиляторним фенотипом, натомість у пацієнтів із БСФН — за наявності повільного ацетиляторного фенотипу.