Вплив етилового естеру 4{(2-етокси-2- оксоетиліден-4-оксо-1-(4-дифлуорметоксіфеніл-тіазолідин-2-іліден]гідразоно}-1-метилпіразол-3-карбонової кислоти на активність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в тканинах щурів із дексаметазоновим діабетом

Abstract

Цукровий діабет є найпоширенішим ендокринним захворюванням. Згідно даних ВООЗ, до 2030 року кількість хворих на цукровий діабет у світі сягне 438 млн людей, що складатиме 6-8% дорослого населення планети. Відомо, що надмірно високі дози глюкокортикостероїдів здатні зумовити зниження секреції інсуліну та розвиток інсулінорезистентності тканин. Відтворити основні патогенетичні механізми розвитку цукрового діабету 2-го типу, що супроводжується інсулінорезистентністю тканин можна, зокрема за допомогою моделі дексаметазонового діабету. До складу комплексної фармакотерапії цукрового діабету 2-го типу входять зокрема тіазолідиндіони (глітазони). Глітазони, зокрема піоглітазон, попри виражену гіпоглікемійну дію має ряд побічних ефектів. Тому, пошук нових, не менш ефективних, проте безпечніших засобів корекції метаболічних порушень, зокрема обміну вуглеводів, що розвиваються в організмі на фоні розвитку інсулінорезистентності залишається актуальним.