Оптимізація персоналізованих підходів до базисного лікування персистувальної бронхіальної астми в дітей з урахуванням фенотипових та генотипових характеристик хворих

Abstract

Мета роботи – оцінити ефективність застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів за атопічного та неатопічного фенотипів бронхіальної астми в дітей, залежно від ацетиляторного статусу. Матеріал і методи. Проведено комплексне клінічно-імунологічне обстеження 119 дітей, хворих на бронхіальну астму. Усім дітям визначали генетичний маркер – характер ацетилювання за методом В.М. Пребстинг – В.І. Гаврилова у модифікації Тимофєєвої. Сформовано 4 клінічні групи: І група – 36 дітей з атопічною бронхіальною астмою (АБА) та повільним типом ацетилювання (середній вік пацієнтів – 13,4±0,6 року, частка хлопчиків – 69,2±2,2%), ІІ група – 30 хворих зі швидким ацетиляторним статусом та АБА (середній вік пацієнтів – 12,3±0,5 року, частка хлопчиків – 70,0±2,0%) ІІІ група – 26 пацієнтиів з неатопічним варіантом захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом (середній вік пацієнтів – 12,6±0,6 року, частка хлопчиків – 59,1±1,6%), ІV група – 27 хворих на неатопічну бронхіальну астму (НБА) зі швидким характером ацетилювання (середній вік пацієнтів – 12,5±0,6 року; (p>0,05), частка хлопчиків – 65,2±2,0%; (p>0,05). За основними клінічними ознаками групи порівняння були зіставимі. Результати. Встановлено, що в пацієнтів зі швидким ацетиляторним статусом та атопічною бронхіальною астмою (АБА) застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів (ІГКС) виявилося ефективнішим, ніж у хворих із повільним типом ацетилювання та дозволило вірогідно покращити клінічно-параклінічні показники контролю, про що свідчило збільшення відносного ризику умовно задовільного рівня контролю на 68,1%, абсолютного ризику контролю бронхіальної астми – на 58,0%, при мінімальній кількості хворих, яких необхідно пролікувати для досягнення хоча б одного позитивного результату – 2,2. Водночас, у пацієнтів із неатопічним фенотипом бронхіальної астми за наявності повільного ацетиляторного статусу застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів призводило до збільшення на 59,7% відносного ризику та на 47,0% абсолютного ризику втримання контролю над захворюванням. Висновок. Базисна протизапальна терапія бронхіальної астми з використанням інгаляційних глюкокортикостероїдів є більш ефективною у лікуванні дітей із атопічною формою захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом за неатопічного його фенотипу.

Цель работы – оценить эффективность использования ингаляционных глюкокортикостероидов при атопическом и неатопическом фенотипах бронхиальной астмы у детей в зависимости от ацетиляторного статуса. Материал и методы. Проведено комплексное клинико-иммунологическое обследование 119 детей, больных бронхиальной астмой. Всем детям определяли генетический маркер – характер ацетилирования по методу В.М. Пребстинг – В.И. Гаврилова в модификации Тимофеевой. Сформированы 4 клинические группы: I группа – 36 детей с атопической бронхиальной астмой (АБА) и медленным типом ацетилирования (средний возраст пациентов – 13,4±0,6 года, доля мальчиков – 69,2±2,2%), II группа – 30 больных с быстрым ацетиляторним статусом и АБА (средний возраст пациентов – 12,3±0,5 года, доля мальчиков – 70,0±2,0%) III группа – 26 пациентов с неатопическим вариантом заболевания и медленным ацетиляторным фенотипом (средний возраст пациентов – 12,6±0,6 года, доля мальчиков – 59,1±1,6%), IV группа – 27 больных неатопической бронхиальной астмой (НБА) с быстрым характером ацетилирования (средний возраст пациентов – 12,5±0,6 года, (p<0,05), доля мальчиков – 65,2±2,0%, (p>0,05). По основным клиническим признакам группы сравнения были сопоставимы. Результаты. У пациентов с быстрым ацетиляторным статусом и атопической бронхиальной астмой использование ингаляционных глюкокортикостероидов (ИГКС) оказалось более эффективным, чем у больных с медленным типом ацетилирования, позволило достоверно улучшить клинико-параклинические показатели контроля, о чем свидетельствовало увеличение относительного риска условно удовлетворительного уровня контроля на 68, 1%, абсолютного риска контроля бронхиальной астмы – на 58,0%, при минимальном количестве больных, которые необходимо пролечить для достижения хотя бы одного положительного результата – 2,2. В то же время, у больных с неатопическим фенотипом бронхиальной астмы при наличии медленного ацетиляторного статуса применение ИГКС приводило к увеличению на 59,7% относительного риска и на 47,0% абсолютного риска удержания контроля над заболеванием. Вывод. Базисная противовоспалительная терапия бронхиальной астмы с использованием ингаляционных глюкокортикостероидов является более эффективной в лечении детей с атопической формой заболевания и медленным ацетиляторным статусом при неатопическом его фенотипе.

Objective. To evaluate the effectiveness of inhaled glucocorticosteroids in children with atopic and non-atopic asthma phenotypes depending on the acetylation status. Material and methods. A complex clinico-immunological examination involved 119 children with bronchial asthma. The genetic marker, namely the type of acetylation, has been identified by the method of V.M. Prebsting – V.I. Gavrilova in the modification of Timofeeva. They were divided into four clinical groups: group I – 36 children with atopic bronchial asthma (ABA) and slow acetylation type (patients’ average age – 13,4±0,6 years, the proportion of boys – 69,2±2,2%), group II – 30 patients with fast acetylating status and ABA (average age of patients – 12,±0,5 years, the quota of boys – 70,0±2,0%). The third (III) clinical group included 26 patients with nonatopic variant of the disease and slow acetylation phenotype (patients’ average age – 12,6±0,6 years, the proportion of boys – 59,1±1,6%), and in the forth (ІV) group there were 26 patients with nonatopic bronchial asthma (NBA) with a fast type of acetylation (average age of patients – 12,5±0,6 years; (P> 0,05); the share of boys – 65,2± 2,0% (P> 0,05). The main clinical characteristics of the comparison groups were comparable. Results. The use of IGS in patients with a fast acetylation status and atopic bronchial asthma were found to be more effective than that in patients with slow acetylation type, and such treatment improved clinical and paraclinical parameters of asthma control significantly as evidenced by an increase in the relative risk of a relatively satisfactory level of control by 68.1%, an increase in the absolute risk of bronchial asthma control by 58.0%, with a minimum number of patients who need to be treated by such method in order to achieve at least one positive result is 2.2. At the same time, in patients with a non-atopic bronchial asthma phenotype in the presence of a slow acetylation status, the use of IGS resulted in an increase by 59.7% of relative risk by 47.0% of absolute risk of control of the disease. Conclusions. Basic anti-inflammatory therapy of bronchial asthma using ICS is more effective for treatment of children with atopic asthma as well as for patients with nonatopic asthma phenotype associated with a slow type of acetylation.